ПОВСТРЯВА́ТИ, повстрява́ємо, повстрява́єте і повстряємо́, повстряєте́, док., розм. 1. Вткнутися (про все або багато чого-небудь). Такий ліс, що йому кінця нема, а високий такий, що аж у небо вершки повстрявали (Сл. Гр.).

2. перен. Втрутитися (про всіх або багатьох). І чого вони всі туди повстрявали? Хіба то їх діло? (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 694.

Повстрявати, ряємо́, єте́, гл.

1) Втыкаться (во множествѣ). Такий ліс, що йому кінця нема, а високий такий, що аж у небо вершки повстрявали. Грин. II. 347.

2) Вмѣшаться (о многихъ). І чого вони всі туди повстрявали? Хиба то їх діло? Харьк.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 228.