ПОВПУСКА́ТИ¹, а́ю, а́єш, док., перех. Впустити куди-небудь, у щось усіх або багатьох.

ПОВПУСКА́ТИ², а́ю, а́єш, док., перех. 1. Упустити з рук усе або багато чого-небудь. Рип у двері, і хто ж то? Семен Іванович!.. Галочка усе з рук так і повпускала… (Кв.-Осн., II, 1956, 326).

2. рідко. Спустити в яму всіх або багатьох, усе або багато чого-небудь. Викопали яму під причілком, поставили води й їсти всього і їх туди повпускали (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 693.

Повпускати, ка́ю, єш, гл.

1) Впустить (многихъ). Моли б вже швидче роскопали, тоді б у рай нас повпускали. Шевч.

2) Опустить (многихъ). Викопали яму під причілком, поставили води й їсти всього і їх туди повпускали. Рудч. Ск. І. 117.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 227.