ПОВО́ЛІ, присл.

1. Не швидко, не поспішаючи. Кінь, однак, не квапився і, видно, звик уже до штурханців і батогів, волік поволі підірвані ноги по нерівній дорозі (Кобр., Вибр., 1954, 112); Вікторія поволі повертає голову і бачить дівчину (Хижняк, Тамара, 1959, 218).

2. Поступово, з часом, не відразу. Здоров’я повертало до Остапа поволі, сили прибували по краплині (Коцюб., І, 1955, 374); На сході почала виступати м’яка смуга світанку. Поволі вона розповзлася по небі синюватим серпанком (Досв., Вибр., 1959, 91).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 690.

Поволі нар.

1) Медленно, не спѣша. Поволі їдеш, далеко будеш. Ном. Велике дерево поволі росте. Ном. № 989. Поволі-поволі! Тише-тише! осторожнѣе! Н. Вол. у.

2) Свободно, вольно. Пусти дітей поволі — і сам будеш у неволі. Посл. Тоді я веселий, тоді я багатий, як буде серденько поволі гуляти. Шевч. 76.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 225.