ПОВО́ЗКА, и, ж. Безресорний простої будови екіпаж на колесах; взагалі будь-який колісний перевізний засіб простої будови. Повозка покотилася не битим шляхом, а травою (Мирний, IV, 1955, 323); Краньцовська пояснила, що навмисне взяла криту повозку, бо одно, що надворі спека й порохи, а друге, що чоловік її може бути п’яний (Март., Тв., 1954, 256); Чотириколісна повозка з юртою.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 690.

Повозка, ки, ж. Телѣга. Рудч. Ск. II. 155. Ум. Повозочка. Та запрягай повозочку, та поїдем в чисте поле. Чуб. V. 911.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 225.