ПОВО́ДЖЕННЯ, я, с.

1. Певна поведінка, спосіб або характер дій. В його забобонній голові разом повстали згадки про чудне.. поводження дочки (Коцюб., І, 1955, 270); Йому було соромно і боляче.. за своє не дуже чемне поводження в кабінеті начальника, коли він, Бачура, втратив самовладання і навіть прикрикнув на цього по суті доброго і працьовитого чоловіка (Чаб., Тече вода.., 1961, 40).

2. Обходження з ким-небудь, ставлення до когось. Оця шпиталька [госпітальна їжа], та супокій у шпитальних келіях, та лагідніше поводження шпитальних дозорців.. й є головною приманою, що заставляє.. в’язнів тужити за шпиталем (Фр., IV, 1950, 178); Жених був стриманий і скромний. Навіть найпричепливіша мати не змогла б закинути йому найменшу нечемність у поводженні з нареченою (Ю. Янов., І, 1958, 623); // Спосіб чи характер застосування чого-небудь, користування чимсь. Борис.. схилявся перед артистичним зухвальством свого друга в його поводженні з технікою (Гончар, IV, 1960, 82).

3. діал. Удача. Добрий візник був половиною поводження в дорозі, то й князь мав усяку причину чути себе вдоволеним з того, що найшов такого візника, як Іван (Фр., III, 1950, 145).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 687.