ПОВОДА́ТАР, я, ч. Те саме, що поводи́р. Вже не попадайсь їм [парубкам] на дорозі ніхто: чи перекупки з коробками, чи москаль з квасом, чи сліпці з поводатарем.., — нікому нема розбору (Кв.-Осн., II, 1956, 19); Нагайками розганяли [жовніри] чигиринців, шукали другого кобзаря та їхнього поводатаря (Ле, Наливайко, 1957, 452); Між ними [хлопцями] один був вищий од усіх цілою головою: то був їх поводатар (Н.-Лев., І, 1956, 335).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 687.