ПОВНІ́СІНЬКО, розм. Присл. до повні́сінький. Митруньо вздрів багато дерев, а на землі повнісінько всілякого цвіту (Март., Тв., 1954, 145); Спалено село аж по саму річку, а на Заріччі що не хата — повнісінько окупантів (Довж., І, 1958, 307).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 683.

Повнісінько нар. Совершенно полно, полнехонько. Народу в церкві повнісінько. Левиц. Пов. 18.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 224.