ПОВНОВЛА́ДНО, присл. Маючи повну, необмежену владу. Одна, лишень, думка панувала над ним [Орисиним мозком] повновладно, — це вспіти довести задумане діло до краю (Стар., Облога.., 1961, 79); Приборкавши крамолу удільних князів, Єлена правила повновладно (Іст. СРСР, І, 1956, 128).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 684.