ПОВНОВА́ГИЙ, а, е.

1. Який має повну, достатню вагу. Колгоспники і робітники радгоспів багатьох областей виростили на своїх полях по 40 і більше центнерів повновагого пшеничного зерна (Хлібороб Укр., 11, 1967, 3).

2. перен. Важливий, переконливий. Художні твори, побудовані на безпосередньому спостереженні життя, набувають цілковитої самостійності, як справжнє явище з своїм повновагим змістом (Вітч., 2, 1970, 211).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 684.