ПО́ВНИМ-ПОВНІ́СІНЬКО, розм. Присл. до по́вний-повні́сінький. Він увійшов до палати, коли там було повним-повнісінько людей (Скл., Святослав, 1959, 458).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 683.