ПОВКЛАДА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.

1. Вкласти всередину чого-небудь усе або багато чогось. — І що мені робити з цими подарунками, чоловіче? Куди їх і повкладати (Кучер, Трудна любов, 1960, 543).

2. Розмістити, розташувати в певному порядку все або багато чого-небудь. [Оленка:] А ось ті скелі. Хто позвалював їх у цю хащу, чия рука повкладала їх так, щоб захистити нас, безіменних, перед нападом? (Ірчан, І, 1958, 174).

3. перев. у сполуч. із сл. спати. Покласти спати, влаштувати на відпочинок і т. ін. всіх або багатьох. Та таки послалися й пороздягалися; Галя повкладала й повкривала діти (Гр., Без хліба, 1958, 77); Господарка повкладала всіх спати на полу, а сама лягла на лаві біля вікна (Сміл., Сашко, 1957, 148).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 680.