ПОВИ́ЩАТИ, аю, аєш. Док. до ви́щати. Сині очі в дівчини знов освітили обличчя, і постать немов повищала (Л. Укр., III, 1952, 581); Храпков аж повищав, молодецьки обернувся й побіг (Ле, Міжгір’я, 1953, 35).
ПОВИЩА́ТИ, щу́, щи́ш, док. Вища́ти якийсь час.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 665.