ПОВИТО́ЧОК, чка, ч. Те саме, що пови́вач. Жаль мені тую дочку, що покинула в повиточку (Чуб., V, 1874, 665).

З повито́чку — змалку, з пелюшок, з раннього дитинства, з наймолодшого віку. Як цілком правдива душа, з повиточку зучена до правди, вона не знала тепер, як їй перебути цю першу кривду? (Л. Янов., І, 1959, 391).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 663.

Повиточок, чка, м.

1) Свивальникъ и пеленки, въ которые завернутъ ребенокъ. А жаль мені тую дочку, що покинула в повиточку. Чуб. V. 665.

2) Сорочка (въ которой родится иногда животное). Теля в повиточку. Богод. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 217.