ПОВИСУ́ШУВАТИ, ую, уєш, док., перех. Висушити все або багато чого-небудь, у багатьох місцях. Сонце, просвітлюючи вже третю днину безнастанно, повисушувало, здавалося, кожний вогкий закуток і затирало сліди непогоди (Коб., III, 1956, 231).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 662.

Повисушувати, шую, єш, гл. Высушить (во множествѣ). Такий же вітер гарний: де була вода — скрізь повисушував. Харьк. г. У такому то городі усю воду повисушував, так що тепер… носять її за 30 та 40 верст. Чуб. II. 388.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 217.