ПОВИ́СКУВАННЯ, я, с. Дія за знач. пови́скувати і звуки, утворювані цією дією. Перші дві-три хвилини пси весело борюкалися. Радіорупор передавав їх повискування (Донч., III, 1956, 330); На подвір’ї, на просторім артільнім обійсті, — передзвін ковадла, голосне до зойку повискування циркулярки (Рад. Укр., 4.ІХ 1962, 3).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 661.