ПОВИПАДА́ТИ, а́є, а́ємо, а́єте, док. Випасти (про все або багато чого-небудь, усіх або багатьох). Тією [кінською] волосінню ластівка малят прив’язує, щоб не повипадали з гнізда (Гончар, Тронка, 1963, 40); В неї повипадали зуби, й вона все ремствувала та допікала, що й паляниці тверді, й пироги не пухкі (Н.-Лев., III, 1956, 209).
◊ Повипада́ти з голови́ — забутися (про все або багато чого-небудь). — В мене вже все повипадало з голови,, що ти [мені] читав (Н.-Лев., III, 1956, 89).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 657.