ПОВИНУВА́ТИТИ, а́чу, а́тиш, док., перех., розм. Те саме, що звинува́тити.

◊ Повинува́тити себе́ — визнати свою вину, провину. Їй любо, одрадно було, що син.. повинуватив себе перед нею, перед матір’ю, котру образив так… (Мирний, І, 1949, 321).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 656.

Повинуватити, чу, тиш, гл. Обвинить. Він у чому помилиться, — вона себе повинуватить. МВ. (О. 1862. І. 71). Усі будете повинувачені до одного. МВ. (О. 1862. І. 103).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 214.