ПОВИ́ННО, присудк. сл., з інфін., рідко. Належить, годиться; варто, слід, треба. І над псом повинно ласку мати (Г.-Арт., Байки.., 1958, 57); [Мордовець:] Кожен камінець на дні потоку видко… й ти вже знаєш, ти бачиш: що отут повинно йти, — перебрести глибоке (Тич., І, 1957, 322).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 656.

Повинно нар.

1) Должно. І над собакою повинно ласку мати. Ном. № 4498.

2) Должно быть. Під лісом повинно є вода. Кіевск. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 214.