ПОВИКОРІ́НЮВАТИ, юю, юєш і ПОВИКОРІНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док., перех.

1. діал. Вирвати з корінням усе або багато чого-небудь. Повикорінювати бур’ян.

2. перен. Винищити, усунути всіх або багатьох, усе або багато чого-небудь.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 653.

Повикорінювати, нюю, єш, гл. = Повикореняти. А брат, як квітки я посію на своєму городі, то повикорінює. Г. Барв. 226.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 213.