ПОВИ́ДІТИ, джу, диш, док., перех., діал. Побачити. [Голохвостий:] Як повидів я вас коло Владимира, то з тієї ночі і пропадаю (Стар., Драм. тв., 1941, 308); Я любив діда і бабу, а як дід мене любили, повидів я тоді, як управа Кобацької школи візвала [закликала] діда, щоб мене вписав до школи (Черемш., Тв., 1960, 379).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 651.

Повидіти, джу, диш, гл. Увидѣть. Господиня повиділа, що чоловік щось збірає. Чуб. II. 555. Циган… повидів, що кум іде з сокирою. Чуб. II. 555.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 212.