ПОВИДА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех., розм. Те саме, що поба́чити 1. — Чкурнем — і поки сонце зійде, Енея мусим повидать (Котл., І, 1952, 223); — Ну, а ти ж де побував? Що повидав? (Тют., Вир, 1964, 215).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 651.

Повидати, даю, єш, гл. Повидать. Виведи нас з хати на двір погуляти, світа повидати. Грин. III. 487. Ой почувайте і повидайте, що на Вкраїні постало. ЗОЮР. І. 271.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 212.