ПОВИГОРЯ́ТИ, я́є і рідше ПОВИГОРА́ТИ, а́є, док.

1. Знищуватися, псуватися від вогню, пожежі і т. ін. (про все або багато чого-небудь). — Та хай вона [війна] щезне, — думає Горпищенко-чабан, працюючи біля колодязя, — хай краще ніхто її не побачить, бо після неї, мабуть, і чистити було б нічого, всі колодязі в світі повигоряли б… (Гончар, Тронка, 1963, 54).

2. Засохнути, загинути від спеки, посухи скрізь або в багатьох місцях (про рослини). Трава всюди пожовкла, повигорала за літо (Гжицький, Вел. надії, 1963, 332).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 651.