ПОВИБИВА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Вибити все або багато чого-небудь. — Не смійтеся, — кажу, — як розсердите мене, то я вам і вікна повибиваю (Стор., І, 1957, 111); Вона згадала й про голубники, — треба було.. подивитись, чи не повибивав там хто стін (Скл., Святослав, 1959, 72).
2. Ударяючи, витріпати, очистити все або багато чого-небудь. Повибивати подушки.
3. Ударами добути з чогось усе або багато чого-небудь. Повибивати насіння з соняшників; // перен. Б’ючи кого-небудь, домогтися багато чогось. Тепера вам батьківські заповіти Повибивав із серця Агріман І перетяг вас на кривеє й темне (Крим., Вибр., 1965, 201); Максим дуже помиляється, гадаючи, що небожчині норови можна силоміць повибивати (Л. Янов., І, 1959, 164).
4. Витоптуючи (про людей, тварин), б’ючи (про град, дощ і т. ін.), винищити посіви, городину, траву тощо у великій кількості, скрізь або в багатьох місцях. — Ви своє позбираєте [просо], а мою пайку хай хоч і вітер повибиває, — відказала Горпина (Л. Янов., І, 1959, 335).
5. Ударяючи чим-небудь, робити заглибини, отвори і т. ін. у великій кількості, скрізь або в багатьох місцях. Місцина справді стала пустирем одгонити… Собаки так і гніздяться! — кубла повибивали… (Мирний, II, 1954, 45).
6. Убити, винищити всіх або багатьох. Такого народу повибивали під ту війну (Сл. Гр.).
7. Відтворити, нанести на що-небудь або витиснути на якомусь матеріалі певні знаки (у великій кількості). Уперше це вона нарядилася в неї [спідницю] і цілий день виходила.., общипуючи ту спідницю кругом себе та скалючи [скалячи] зуби до рябих полос, що повибивав вибійщик [вибійник] (Мирний, І, 1954, 60).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 647.