Про УКРЛІТ.ORG

повзун

ПОВЗУ́Н, а́, ч.

1. Той, хто повзає. Є звірі — чудові повзуни по деревах (Трубл., Мандр., 1938, 99).

2. техн. Деталь механізму, яка ковзає взад і вперед по якій-небудь поверхні у прямолінійному напрямку. [Демид:] Хіба у нас плуг? Чорти батька зна що, а не плуг! Похряпаний, чепіги позв’язувані у десятьох місцях, повзун геть стерся (Кроп., III, 1959, 166); — Пішли, пішли, — підганяв Сидоренко [Івана], — он там маслянка, бери її і лізь нагору, щось тут повзуна трохи заїдало вчора (Собко, Звич. життя, 1957, 32).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 647.

вгору