ПОВЕЛІ́ННЯ, я, с., книжн. Категоричний наказ, вимога. — Що ж, Іване, — спитав тихо Підіпригора, — може, татарву пошарпаємо? — Ні! Без повеління гетьманового таке чинити не слід (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 178); Долгорукий взявся виконувати повеління царя (Літ. газ., 6.ХІ 1952, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 638.