ПОВЕДЕ́НЦІЯ, ї, ж., розм.
1. Те саме, що зви́чай 2. По людях було видно, що не пили вони сьогодні могоричу і не підкидали, за давньою поведенцією, на «ура» економа, щоб той поставив зайву чарку (Стельмах, Хліб.., 1959, 198).
2. Манера поводження. Дивлюся я на його [станового] і — не пізнаю… Де й поділася ота завжди привітна до мене ухмилка, ласкавий голос, приятельська поведенція? (Мирний, IV, 1955, 370).
3. рідко. Те саме, що мо́да. — Нащо ж ти так убрався? — спитала мати. — Бо тепер так ходять наші студенти. — Мабуть, тепер така поведенція, чи що? — питав батько (Н.-Лев., І, 1956, 451).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 637.