ПОВАРНЯ́КАТИ, аю, аєш, док., розм. Варнякати якийсь час. — Чи, може, нема бажання слухати? — похопився Верига. — Ми тут, як вовгурі [вовки], живемо, то й раді з причини поварнякати (Панч, Гомон. Україна, 1954, 17).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 635.