ПОВА́БНИЙ, а, е. Те саме, що вабли́вий. Всі рухи його, важкуваті звичайно, ставали у танці легкими й повабними (Коцюб., І, 1955, 375); Яким величним, блискучим, повабним здалось метеликові те світло! (Л. Укр., ІІІ, 1952, 474); Тепер, малюючи, дивується юнак: — Який повабний стан — і що за погляд милий! (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 108).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 631.