ПОВ’Я́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., ПОВ’ЯЗА́ТИ, в’яжу́, в’я́жеш, док., перех.
1. Обмотувати чим-небудь, зв’язуючи кінці; перев’язувати. Ніжно, мов сестра,.. рану пов’язала [дівчина бійцеві] (Сто пісень.., 1946, 153); // Надівати (хустку, краватку і т. ін.), зав’язуючи кінці. Загнибіда.. пов’язав шию шовковим платком (Мирний, ІІІ, 1954, 82); Тобі [піонере] на груди галстук твій червоний Пов’язує рука більшовика (Бичко, Вогнище, 1959, 25); Вона.. навіть хустку пов’язала по-новому (Тют., Вир, 1964, 132); // Закріплювати, зав’язувати. Хустку білу, що сповза, Поправля [матінка], пов’язує (С. Ол., Вибр., 1959, 192); Усіх обійде [Марія]. Одному тугіше бинт пов’яже.., а тому привітне слово скаже (Гонч., Вибр., 1959, 169); // В обряді сватання — перев’язувати сватів через плече рушником на знак згоди. — Благослови діток, нехай Маруся нас пов’яже (Кв.-Осн., II, 1956, 58); [Петро:] В той же день сватам рушники пов’язати встигла [Орина] (Собко, П’єси, 1958, 37).
2. тільки док. Зв’язати, обвивши мотузкою, перевеслом і т. ін. все або багато чого-небудь. Ой, там за яром Брала дівка льон, Та нічим пов’язати (Укр.. лір.. пісні, 1958, 329); Як викосять [люди] нивку, пов’яжуть снопи (Кв.-Осн., II, 1956, 132); Як же пахнуть сухі волошки в хаті! Це баба Явдоха пов’язала їх у пучки і.. порозтикала скрізь (Донч., IV, 1957, 134).
3. тільки док. Обкрутивши, обв’язавши чим-небудь тіла або руки, ноги, позбавити свободи руху всіх або багатьох. Набігли на циганську халупу турецькі жовніри.. й пов’язали всіх, хто був у хаті (Коцюб., І, 1955, 377); — Спочатку пов’яжіть старши́ну, тоді я буду говорить… (Сос., І, 1957, 377).
4. тільки док., рідко. З’єднати кінці чого-небудь, зав’язавши вузлом; зв’язати. Вночі пов’язали [моряки] пояси, мотуззя, сорочки і по скелі спустилися до моря (Мушк., Серце.., 1962, 232).
5. Те саме, що з’є́днувати́ 3. По селі білі вузенькі стежки всі хати докупи пов’язали (Стеф., І, 1949, 130); Везуть [кораблі] і машини, й руду, й виноград… Пов’яже канал для обміну — І Кольський півострів, Москву й Ленінград, Урал, Україну… (Тич., II, 1957, 290); // перен. Зближувати, єднати. Мишуга був першим і неперевершеним виконавцем багатьох пісень Лисенка, з яким його пов’язувала щира дружба (Вітч., 6, 1967, 181); Високий гуманізм великих поетів [Т. Шевченка і М. Лермонтова], громадянськість, спільність їхніх поезій назавжди пов’язує ці два славнозвісні імені (Вітч., 10, 1964, 191); Нема сил зоставити в злиднях тих, з ким пов’язали пута крові (Хотк., І, 1966, 134); Маяковський тісно пов’язав свою долю з долями народів, що виборювали правду нового життя (Веч. Київ, 19.VII 1968, 3).
◊ Пов’я́зувати (пов’яза́ти) [своє́] життя́ (себе́, свою́ до́лю) з ким — чим — присвячувати себе, свою діяльність кому-, чому-небудь. Двадцятилітній Мануїльський без вагань пов’язує свою долю з більшовиками (Веч. Київ, 3. Х 1968, 2); Життя із нею [партією комуністів] пов’язати — Це значить — крила розправляти (Братунь, Пісня.., 1953, 3).
6. Встановлювати спільність, зв’язок, взаємну залежність між ким-, чим-небудь. Сахно пов’язувала несподіване зникнення Чіпаріу з усіма таємницями й загадками цього навісного маєтку (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 55); Виникнення та первісне оформлення жанру науково-фантастичної літератури справедливо пов’язують з ім’ям Жюля Верна (Рад. літ-во, 3, 1964, 122); Річинську.. ніяк не міг [Орест] в уяві пов’язати з вихованкою Ладиків (Вільде, Сестри.., 1958, 173).
7. Поєднувати в ціле, об’єднувати разом чим-небудь спільним. — Я розповім про школу й молодих моряків на бригові, Богдан викладе свої спостереження й мотиви повернення його й інших на батьківщину, а редактор пов’яже це міцними вузлами фабули (Ю. Янов., II, 1958, 79); // з чим. Сполучати як частини єдиного цілого. Пов’язувати теорію з практикою; Труд Франко тісно пов’язував з боротьбою в ім’я кращого майбутнього (Рильський, III, 1956, 109).
8. тільки док. Прив’язати всіх або багатьох коней, волів і т. ін. Повипрягали [селяни] коні, пов’язали до возів (Головко, II, 1957, 183).
9. тільки док. В’язати (гачком, спицями і т. ін.) якийсь час.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 699.