ПОБІ́ЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до побіли́ти. Стіни були.. побілені паленим вапном (Фр., VI, 1951, 27); * Образно. Сива смушева шапка з’їхала йому на потилицю і одслонила його високе й широке чоло, чорний, побілений сивиною, як сріблом, волос (Н.-Лев., І, 1956, 172); // у знач. прикм. Молодиці квапливо бігли по воду, вимахуючи мідяними побіленими кухвами (Коцюб., І, 1955, 198); Поміж побіленими деревами весело зачервоніли вулики (Стельмах, На.. землі, 1949, 298).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 616.