ПОБІ́Й, бо́ю, ч.
1. Дія за знач. поби́ти 2. Добрий доброго слова боїться, а ледащо і побою не боїться (Номис, 1864, № 3874); Сотник знав кримінальні закони Речі Посполитої, якими керувалися і воєводства на Україні: за побій поселянина той закон карав грошовою пенею (Ле, Наливайко, 1957, 62).
2. перев. мн. Удари, яких завдають кому-небудь (людям, тваринам). Йому замало було побоїв, він добирав способів, щоб мучити душі більше, як тіло (Фр., IV, 1950, 238); Від тих побоїв поволі тьмарилася її [Уляни] здорова сільська краса, тверде тіло обм’якло і в очах згасла жага кохання (Тют., Вир, 1964, 7); // Сліди від таких ударів. — Говори тепер усю правду. Ти знав, що на мертвому побоїв нема (Кв.-Осн., II, 1956, 419).
3. заст. Бій. Ти, пане козаченьку, не продавай мене, не продавай мене, спогадай на себе, як ми з тобою да були в побою (Сл. Гр.); І оповідає той кінь свойому [своєму] лицареві, з яких то побоїв він його виніс: і з половецького, і з турецького (Стеф., І, 1949, 225).
4. діал. Дах. З-поміж садів видко побої пишні (Федьк., Буковина, 1950, 136); Чути було, як за вікном виє зимова хуртовина. То звіялася метелиця, що трохи побою з хати не змете (Круш., Буденний хліб.., 1960, 275); Хата під гонтовим побоєм.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 616.