ПОБУРІ́ТИ, і́ю, і́єш. Док. до бурі́ти. Погасне степ, побуріє, злиняє, осінь роздягне посадки, шквиря-завійниця покотить мряку полями (Гончар, Тронка, 1963, 215); Звичайно гречку в колгоспі збирають, коли на рослинах побуріє більше двох третин зерен (Колг. Укр., 2, 1962, 16).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 629.