ПОБУДЖА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., рідко, ПОБУДИ́ТИ, буджу́, бу́диш, док., перех. Будити всіх або багатьох. Уставає [устає] Василева мати, усю свою челядь по-буджає (Чуб., V, 1874, 703); Кассандра зіходить до вартових і пробує їх побудити (Л. Укр., II, 1951, 323); — Не галасуй, дітей побудиш, — цитьнув на неї батько (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959, 80).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 628.

Побуджати, джа́ю, єш, сов. в. побудити, джу, диш, гл. Будить, разбудить (многихъ). Уставає Василева мати, усю свою челядь побуджає. Чуб. V. 703. Побудив усіх. Грин. І. Нас побуди… Тоді вона побудила їх. Драг. 305. Побудив своїх братів. Драг. 334.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 206.