ПОБРЕХА́ТИ, брешу́, бре́шеш, док., розм. Брехати якийсь час. — Їх [жінок], наче коноплі, тіпають, а вони все мовчать або полаються, наче собаки побрешуть, та й знов тихо!.. (Григ., Вибр., 1959, 201).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 626.

Побрехати, брешу, шеш, гл. Поврать.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 206.