ПОБО́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., рідко, ПОБОРО́ТИ, борю́, бо́реш, док., перех.
1. Борючись з ким-небудь, перемагати. Дарка і сміялася і сердилася, далі поборола Ярину і кинула в траву (Л. Укр., III, 1952, 739); Любив [дід] боротися по ярмарках. Одного німецького чемпіона поборов (Ю. Янов., І, 1958, 264); // Перемагати у війні, в бою. [Герцог:] Невже ж голота та надію мала, Щоб наше славне військо побороть?.. (Крот., Вибр., 1959, 575); // Переборювати який-небудь або чийсь опір; справлятися з чим-небудь. Чемність і уважність пана Адама додавали їй такої сили й енергії, що вона могла поборювати такі перепони і зносити такі прикрості, на які давніше тяжко б було здобутися (Кобр., Вибр., 1954, 144); Наше завдання — побороти весь опір капіталістів, не тільки воєнний і політичний, але й ідейний, найглибший і наймогутніший (Ленін, 41, 1974, 386); Йому прийшлося побороти ще одну опозицію [опір пана Білінського] (Фр., IV, 1950, 235); // перен. Оволодівати чим-небудь, засвоювати щось (звичайно нелегке). Семен поборов перші труднації синтезу і міг вже абияк читати друковане (Коцюб., І, 1955, 100); — Я так гадаю, що грамоту він поборе (Вас., II, 1959, 361); // Знищувати кого-, що-небудь. Народ і Партія — це творчість і життя, Яких не побороть і найгрізнішим грозам (Рильський, III, 1961, 233).
2. перен. Пересилювати які-небудь почуття, стан і т. ін. — Я лиш до вас, пане Олесь, не по цвіти! — виговорив він насилу, поборюючи.. плач (Коб., III, 1956, 49); — Якщо б Ви могли заглянути в мою душу, — Ви знайшли б там.. сто разів гарячіші почуття, та я сам поборюю їх (Кол., Терен.., 1959, 139); Нелюдським зусиллям волі поборола [княгиня] заціпеніння і зірвалася з місця (Гжицький, Опришки, 1962, 75); Побороти тугу; // Змагати кого-небудь (про сон, почуття і т. ін.). Вже світало, як її, знеможену, поборов на хвилину сон (Гр., II, 1963, 478).
◊ Поборо́ти себе́ — подолати в собі якесь почуття, бажання. Поборола себе [Катерина]. Увійшла до хати (Хотк., II, 1966, 236).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 623.