ПОБОЛІ́ТИ ¹, і́ю, і́єш, док.

1. Заболіти, почати боліти (про все або багато чого-небудь). Дядьки стовбичили на майдані більше години, в них поболіли ноги, і деякі відійшли до тополь, щоб лягти або сісти (Тют., Вир, 1964, 406).

2. Боліти (див. болі́ти¹) якийсь час. [Женя:] Ну нехай спершу трохи й поболять руки, а далі привикнуть (Кроп., II, 1958, 433).

ПОБОЛІ́ТИ², і́ю, і́єш, док. Боліти, переживати якийсь час. Діждавсь [син], що виявився багач з чужого села, і засваталася вона з тим багачем, а його, як на воді лишила. Що він поскорбів тоді, що він поболів — я знаю! (Вовчок, І, 1955, 220); Вони прийшли, щоб поболіти за своїх шахістів.

◊ Поболі́ти се́рцем (душе́ю) — те саме, що Болі́ти се́рцем (душе́ю) якийсь час (див. боліти²). Другі [пани], поболівши серцем і втомившись слухати одну гірку річ, дослухалися, як голосно розлягалися музики (Мирний, IV, 1955, 164).

ПОБОЛІ́ТИ³, і́ю, і́єш, док., розм., рідко. Боліти, хворіти якийсь час; похворіти. Недовго і старий швендяв, перед зеленою зліг, поболів трохи — та й пішов за старою (Мирний, IV, 1955, 54).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 622.

Поболіти, лію, єш, гл. Перенести болѣзнь. Дай, Боже, в добрім здоров’ї поболіти. Ном. № 13918. (Кажуть тому, хто удає з себе хворого).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 205.