ПОБО́ЖНИЙ, а, е.
1. Який ревно виконує всі релігійні обряди; віруючий. Побожний аскет вік в пустині прожив І молитвою й постом богині служив (Фр., XI, 1952, 106); Василь Миронович, чоловік смирний і побожний, під чаркою дуже любив говорити за що-небудь божественне (Вас., І, 1959, 127); // Власт. релігійній, віруючій людині. Газдиня вже вчиняє паску. Місить тісто з побожними думками, стараючись гнати від себе всяку злість і нечисть (Хотк., II, 1966, 37).
2. Пов’язаний з релігією; церковний. Зоня увійшла в кімнату, співаючи побожний гімн (Л. Укр., III, 1952, 653); Коли перші [старі] співали до захрипу побожні пісні, то молодь переплітала їх світськими, часто не зовсім пристойними коломийками (Вільде, Сестри.., 1958,45).
3. уроч. Сповнений найщирішої шани, безмежно відданий; благоговійний, шанобливий. Громада перешіптується, з побожним подивом поглядаючи на Ру-фіна і Прісціллу (Л. Укр., II, 1951, 497); Бальзак придивлявся до розчервонілого обличчя молодого письменника. Йому подобався побожний погляд, яким той дивився на нього (Рибак, Помилка.., 1956, 220).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 621.