ПОБЛУДИ́ТИ ¹, блуджу́, блу́диш, док.

1. Блудити (див. блуди́ти 1) якийсь час. От так поплававши немало І поблудивши по морям [по морях], Як ось і землю видно стало, Побачили кінець бідам! (Котл, І, 1952, 113).

◊ Поблуди́ти очи́ма (по́глядом) — те саме, що Блуди́ти очи́ма (по́глядом) якийсь час (див. блуди́ти ¹). — Так завтра зачнете? — спитав з задуми Леон, поблудивши очима по тих темніючих просторах, по тім гнізді, в котрім мали вигрітися і виклюнутися його золоті сни (Фр., V, 1951, 384).

2. діал. Помилитися, зробити помилку. Зарікся я весь рік не виходи́ти Із келії, аби ще більш не поблудити (Фр., XIII, 1954, 297).

ПОБЛУДИ́ТИ², блуджу́, блу́диш, док. Блудити (див. блуди́ти²) якийсь час.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 620 - 621.

Поблудити, джу́, диш, гл. Поблудить. Поблудивши по морям, якось і землю видко стало. Котл. Ен.

2) Заблудиться. Не ідіть лугами, бо поблудите. Мил. 220.

3) Ошибиться, напортить въ дѣлѣ. Коби тут не поблудити де в чім. Фр. Пр. 62.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 204.