ПОБЛЕ́КЛИЙ, а, е, рідко. Дієпр. акт. мин. ч. до побле́кнути; // у знач. прикм. О. Нестор.. витріщився на паню своїми поблеклими очима (Фр., VII, 1951, 117).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 619.