ПОБЕРЕ́ЖНИЙ, а, е. Розміщений, розташований і т. ін. на березі; узбережний. З темного моря білявая хвилечка До побережного каменя горнеться (Л. Укр., І, 1951, 149); Б’є море, сяє побережною смугою (Гончар, Циклон, 1970, 8).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 610.

Побережний, а, е., побере́жній, я, є.

1) Береговой. Побережні села. Сонце стало серед неба понад білим побережнім піском. Левиц. І. 62.

2) Набережный. Побережня стіна.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 201.