ПОБА́ЧЕННЯ, я, с.
1. Зустріч двох або кількох осіб (звичайно за домовленістю). Прийшли такі листи.., що хтось уже мусить бути.. вдома.. Розкажу в чім діло при побаченні (Л. Укр., V, 1956, 350); Разом із ним прибув на побачення з Сабуровим вусатий червонощокий чоловік (Шиян, Партиз. край, 1946, 167); // Зустріч закоханих. Все розказав Марусі опришок там, на потоці, в солодкі хвилі побачення (Хотк., II, 1966, 118); В новенькім костюмі гуляє один [хлопчина] — Напевно, прийшов на побачення він (Мур., Лірика, 1954, 62).
◊ До (ско́рого, швидко́го, приє́много і т. ін.) поба́чення — усталена формула прощання. До швидкого і.. приємного для мене побачення! (Коцюб., III, 1956, 266); Ні, не прощай, моя Маріє, а до побачення, мій друг (Сос., II, 1958, 404).
2. Зустріч за спеціальним дозволом з особою, що перебуває в лікарні, закритому навчальному закладі, в’язниці і т. ін. Сиджу [в тюрмі], жду: ось-ось, може, й на побачення прийдуть до мене, принесуть мені цукру, чаю… (Тесл., Вибр., 1936, 236); Фелікс ходив з Волиною мамою туди [в лікарню] на побачення, але їм сказали, що їхня хвора вмерла позаминулої ночі (Ю. Янов., II, 1954, 32).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 609.