ПОБАГА́ТУ, присл., розм., рідко. Те саме, що побага́то. У хаті загомоніли веселіш, не так вже побагату набігає одвідачів… (Вовчок, І, 1955, 157).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 608.