ПОБАГА́ТО, присл., розм. Щоразу багато, у великій кількості. [Олена (ухопила пляшку):] А я буду пити побагато! (Кроп., І, 1958, 476); Щовечора приносить сусіда в чорній торбині — сало, м’ясо, ковбаси, печінку. І побагато приносить! (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 165).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 608.