ПЛІШИ́ВИЙ, а, е.

1. Який має плішину (у 1 знач.); лисий. Простоволоса голова, плішива, стовбовита, трохи подалася набік і здавалася немов розбитою (Мирний, І, 1954, 46); Під вікном сидів сивуватий з плішивим вершечком голови фінансовий працівник (Дмит., Розлука, 1957, 80); // у знач. ім. пліши́вий, вого, ч. Той, хто має плішину на голові (звичайно на тім’ї); лисий. Вдарили морози, та й цупкі ж були! Доставалося лисим та плішивим! (Кв.-Осн., II, 1956, 144).

2. Позбавлений в окремих місцях рослинності, місцями вигорілий, вимоклий і т. ін. Він відчув себе сіромахою, навіки прикутим до цієї плішивої латки землі, що з неї вузькі межі як би видавили всю вогкість (Панч, II, 1956, 432).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 587.