ПЛІТЬ ¹, і, ж.

1. Витке стебло.

2. рідко. Плетений, грубий батіг; нагайка. Да взяв милий дротяну пліть (Чуб., V, 1874, 592); Міцно юнак ударив Пліттю коня гнідого І полетів в погоню (Перв., З глибини, 1956, 179).

3. діал. Сплетена з соломи стрічка, з якої потім зшивається бриль. — А пліті на бриль даси? Ти ж собі налагодив!.. (Коцюб., І, 1955, 100).

ПЛІТЬ², і, ж. Збірн. до плі́тка² 1. Я був малий і рідко докидав Своє слівце про очерет, про став, Про хитру пліть, про ненаситну щуку (Рильський, II, 1960, 117).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 587.

Пліть, ті, ж.

1) Вьющійся стебель.

2) = Плетянка 2. Гол. Од. 56. Пліть солом’яна. О. 1862. IV. 2.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 196.

пліть —

1) плетений, грубий ба­тіг; нагайка. Да взяв милий дротяну пліть (П. Чубинський);

2) сплете­на з соломи стрічка, з якої потім зшивається бриль.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 458.