ПЛЯМУВА́ТИ, му́ю, му́єш, недок., перех.
1. Те саме, що плями́ти 1. Його запилені черевички плямували білину її плаття, та вона й не помічала цього (Баш, Надія, 1960, 83).
2. перен. Укривати неславою кого-, що-небудь; ганьбити. [Найстаріший гість:] Своячка наша має повну волю чинити все, що не плямує честі імення де-Мендозів (Л. Укр., III, 1952, 406); — Свойого чесного дому я не дам плямувати (Фр., VII, 1951, 418); — А що він зрадник і собака, так це я йому в вічі кину. Бо ж шкода, щоб такий козарлюга, як Сагайдак, плямував себе зрадою (Тулуб, Людолови, І, 1957, 431).
3. перен. Виражати осуд, засуджувати кого-, що-небудь. Письменниця [Марко Вовчок] плямує жорстоку систему кріпосництва (Укр. літ., 8, 1957, 236); Він [Фур’є] плямував конкуренцію, безплановість і безладність виробництва при капіталізмі (Нова іст., 1956, 120); Плямувати зрадників народу.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 603.