ПЛЮСКІТЛИ́ВИЙ, ПЛЮСКОТЛИ́ВИЙ, а, е. Який безупинно плюскотить. Сидить [Мирон] і вдивляється у плюскітливу воду (Фр., І, 1955, 232); Так і простояв Данько, як вартовий, над плюскотливою річкою, ..поки не почало й світати (Гончар, II, 1959, 230).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 600.