ПЛЮСКОТІ́ННЯ, я, с. Дія за знач. плюскоті́ти і плюскоті́тися і звуки, утворювані цією дією. Кузьмін.. не чує ніжного плюскотіння хвиль об берег (Збан., Сеспель, 1961, 59); Ритмічне плюскотіння почулося позаду.. На своєму скіфі пливла Інна Варламова (Собко, Матв. затока, 1962, 100).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 600.