ПЛЮС ¹, ч.

1. род. а. Математичний знак для позначення дії додавання та додатних чисел, зображений хрестиком (+). Виконано.. бюджет [сільради] за вісім місяців: прибутків — 52993, а видатків — 33025 карбованців. Фінансова, отже, частина.. йде з плюсами (Вишня, І, 1956, 358).

2. невідм. Уживається між двома числами для позначення того, що друге додається до першого. Квадрат суми двох чисел дорівнює квадратові першого числа плюс подвоєний добуток першого числа на друге плюс квадрат другого числа (Алг., І, 1956, 57); — Скільки це три плюс чотири копійки? (Перв., Райдуга.., 1960, 25); // З додаванням чого-небудь. А Віктор.. на самі вуха насунув капелюх. І вигляд у нього через це плюс настрій — просто жалюгідний (Головко, І, 1957, 481).

Плюс — мі́нус — уживається для позначення межі коливань (від — до).

3. невідм. Позитивна величина; уживається для позначення температури вище нуля. Температура на освітленій Сонцем стороні Місяця дорівнює плюс 120-130 градусам (Рад. Укр., 4.I 1959, 4).

4. род. а, перен., розм. Позитивна сторона чогось; достоїнство кого-, чого-небудь. — Кожна людина, яка навчилась грамоти, вже не та буде, що колись, темна й затуркана. Це вже плюс для суспільства (Кучер, Трудна любов, 1960, 119); // Взагалі що-небудь позитивне, бажане, очікуване. Як то Ви себе почуваєте..? Що дала Вам Криворівня — плюс чи мінус? (Коцюб., III, 1956, 440); // Перевага, вигода. На нашій стороні той плюс, що весь світ уже переходить тепер до такого руху, який повинен породити всесвітню соціалістичну революцію (Ленін, 45, 1974, 381).

ПЛЮС², у, ч. Те саме, що кума́ч; // Сполука, яку використовують для фарбування тканин.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 599 - 600.