ПЛЮВО́К, вка́, ч. Виплюнутий згусток слини, мокротиння і т. ін. Він плюнув з такою люттю, що плювок його ляпнувся об.. долівку з дзвоном, як скляна кулька (Перв., Дикий мед, 1963, 79).

◊ Плюво́к у ду́шу — зневага, образа, що зачіпає найдорожче, заповітне. * У порівн. Криві посмішки одного, другого, косий погляд головного агронома — це було для нього, як плювок у душу (Жур., Вел. розмова, 1955, 77).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 598.